1877, 12 серпня – у Ставрополі (Росія) народився Олександр Сергійович Грушевський, історик, літературознавець, етнограф.
Брат Михайла Грушевського.
Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. З 1900-го працював у Новоросійському університеті в Одесі, звідки звільнився через скандал, спричинений читанням лекцій з історії Великого князівства Литовського українською мовою. «Сумно і гидко! На російську мову переходити я, розуміється, не буду», – писав він у листі до брата.
Надалі викладав в університетах Москви, Санкт-Петербурга, Києва.
Входив до складу Центральної Ради. Очолював архівно-бібліотечний відділ УНР. Один із організаторів архівної справи в Україні. За радянської влади викладав у Київському інституті народної освіти, працював в історичній секції Всеукраїнської академії наук.
Автор понад 100 наукових праць з історії, історіографії, етнології. Найбільш відомі – «Очерки по истории Турово-Пинского княжества» (1902), «Города Великого княжества Литовского в 14-16 вв.» (1918).
У 1933-му за політичними мотивами звільнений з усіх посад у ВУАН. Заарештований у 1938-му як «один з керівних учасників антирадянської української націоналістичної терористичної організації», засуджений до п’яти років заслання. Помер у 1942-му (за іншими даними у 1943-му) в селі Іртишськ (нині місто Павлодар) у Казахстані.
Підготував Сергій Горобець,
Український інститут національної пам`яті, спеціально для видання Суспільний кореспондент
На першому фото esu.com.ua: Олександр Сергійович Грушевський
